Цей космос той же самий для всіх

Цей космос не створив ніхто з богів

Для античних філософів характерний пошук первокірпічіка, першооснови світу, яку вони бачили в різних видах речовини.

Одні вважали, що такої матеріальної першоосновою є вода, інші вважали повітря, треті — землю. Геракліт не був винятком. Він вважав, що першоосновою всього може бути тільки вогонь: «Цей космос, один і той же для всіх, не створив ніхто з богів, ніхто з людей, але він завжди був, є і буде вічно живий вогонь, що розмірно займається, мірно згасаючий». 1 Вогонь, видозмінюючись, переходить в різні форми. Згущуючись, він переходить у вологу, в більш щільному вигляді переходить в воду. Вода ж, ущільнюючи, стає землею, яка, в свою чергу, розсипаючись, може перетворитися в воду, а з води виділяється пар. Так, за Гераклітом, відбувається постійний кругообіг природи — вниз, вгору. Вогонь виступає як розумна жива сила, яка «судить» і «править» світом. Або, як ще говорить Геракліт, «всім править блискавка». Коли вогню недостатньо, тоді з’являється світ, при надлишку вогню все згорає в світовому пожежі.

Геракліт розуміє вогонь як «джерело життя, її горіння і разом з тим образ життя. Саме життя — сама активність і динаміка. Життя є горіння, а отже, і згасання». 2 Коли вогонь розгорається, він робить «шлях вгору», при згасанні — «шлях вниз», тобто активність вогню викликає народження і розквіт в різних процесах і явищах, а згасання -їх кінець і перехід в нові форми. Світ народжується і вмирає.

Якщо під світом розуміти окремі планети в космосі, то в такому випадку Геракліт геніально побачив процеси розвитку в космосі — одні планети з’являються, розвиваються, потім розпадаються, щоб своїм розпадом дати життя іншим космічним планет і тіл. Геракліт вважав, що світ від народження до загибелі проходить період в 10800 років. Спочатку встановлюється зима, або катаклізм, або потоп, а в кінці настає «екпіроза», або світову пожежу.

Сонце, нове щодня, «править космосом згідно природному порядку». Воно має, за Гераклітом, чашеобразную форму, є «розумним займанням з моря». Коли повертається Сонце, то відбувається затемнення; при скупченні вітрів і спученні хмар з’являється грім, а при

1 Фрагменти ранніх грецьких філософів, ч. 3, М., 1989, с. 217.

2 Історія античної діалектики, М .: Думка, 1972, с. 87.

спалахи випаровуються речовин — блискавка. Коли спалахують і згасають хмари, люди спостерігають зірниці. Звичайно, ці погляди Геракліта на природу ще наївні, проте і в них видно уважний спостерігач, дослідник. Сонце в його філософії — це суддя, розподільник, регулятор зміни пір року. І хоча Сонце за Гераклітом «шириною всього лише в ступню людську», роль його в життя космосу величезна, воно виконує роль помічника Логосу.

«Боротьба — батько всього і всьому цар»

Гармонія світу складається з протилежностей, між якими відбувається боротьба.

Як в музичній гармонії відбувається змішання голосів, звуків, так і в природі єдине складається з протилежностей — ціле пов’язано з нецілим, сходяться з розбіжним, згода з розбіжністю, добро зі злом. Боротьба протилежностей абсолютна. Згідно Геракліта, все відбувається через боротьбу, вона всезагальна.

Геракліт першим з античних філософів додає стихійної діалектики раціональний характер. Загальновідомо його висловлювання «Все тече», хоча у фрагментах рукописів і не було виявлено. Проте вся логіка гераклітовскій міркувань пронизана цією ідеєю. Геракліт, за словами Аеція, «приписав рух всіх речей». Після Геракліта філософи вже не могли розглядати Всесвіт як спочивають, як нерухому. «Не можна в одну і ту ж річку увійти двічі», — вважав Геракліт. «Ми тільки входимо в річку, а вода вже витекла. Так і у людини. Ми ті і вже не ті. Ми є і нас немає». 1 Людина постійно боїться смерті, а навіщо — адже він помирає кожну мить. Стан тіла постійно змінюється. З насіння з’являється зародок, і ось зародок став немовлям, з немовляти з’являється дитина, дитина стає спочатку підлітком, потім юнаків, потім перетворюється в зрілого чоловіка; зрілий чоловік стає старим: «вчорашній помер в сьогоднішнього, а сьогоднішній вмирає в завтрашнього. Ніхто не залишається [тим, ким був]» 2 , Говорить Геракліт. Джерелом руху, зміни є боротьба. «Все відбувається через розбрат» — постійно підкреслює філософ. Він дивується, чому Гомер закликав до припинення ворожнечі між людьми. Адже це так протиприродно. боротьба —

1 Фрагменти ранніх грецьких філософів. М., Наука, 1989, с. 211.

2 Фрагменти ранніх грецьких філософів, ч. 3, с. 212.

логос буття. Людина постійно бореться за своє існування, чогось хоче, до чогось прагне, долає перешкоди. Уявімо собі, що людині все дається легко, ніде він не зустрічає перешкод. Тоді все завмирає, життя немає. Тому людям краще не стане, якщо всі їхні бажання здійсняться. Людині важливий процес, а не результат. Згідно з цією логікою, де є боротьба, подолання труднощів — там життя.

Цікаві уявлення Геракліта про людину та її душі. Людська душа — «іскорка», «зірочка», частина світової Душі, вона є не що інше, як випаровування. Навколишній світ, природу древній філософ наділяє розумом і свідомістю. Людина втягує в себе за допомогою дихання Божественний Логос і стає розумним. Коли людина засинає, він втрачає розум, а, прокидаючись, стає «знову в розумі». Чим ближче людина до Логосу, тим розумніша. Коли людина вмирає, душа залишається жити. Вона з’єднується з Божественним Розумом — Логосом.

Якщо серце світу — Сонце, то для людини таким є душа. Сонце дає життєвий тепло всьому живому. душа, як павук, плете павутину, даючи життя кожній часточці тіла, кидаючись на допомогу, як тільки в якійсь частині цієї павутини трапляються пошкодження. Душа відчуває біль, коли рветься ниточка, вона прагне туди, де боляче. Душа через органи чуття, як з віконець, зв’язується зі світом. Смерть, за Гераклітом, подібна до сну. Різниця в тому, що зазвичай людина «вмирає» тільки на ніч, а вранці прокидається, «спалахує» знову, а при кінці життя він помирає надовго, щоб спалахнути потім в іншій формі. «Людина — світ в ночі: спалахує вранці, угаснув ввечері. Він спалахує до життя [букв.» Живим «], померши, немов як спалахує до активного дня, заснувши». 1

У стародавніх греків побутувала думка, що після смерті людини його душа деякий час мандрує між Землею і Місяцем. Добродійні душі відпочивають в лугах Аїда, очищаються від скверни, а душі неправедні і розпусні повинні понести покарання. Потім праведні душі, які зарядили від навколомісячного ефіру, злітають вгору подібно променю і стають безсмертними. Звичайна людина, за Гераклітом, навряд чи може розраховувати на безсмертя, а мудрець стає безсмертним, хоча тіла всіх померлих гинуть безповоротно.

1 Фрагменти ранніх грецьких філософів, с. 216.

Метою життя людини, як вважав Геракліт, є подолання страждань, що приносить йому радість, яка в свою чергу проявляється в щастя.

Источник

Этот космос не создал никто из богов

Для античных философов характерен поиск первокирпичика, первоосновы мира, которую они видели в различных видах вещества.

Одни считали, что такой материальной первоосновой явля­ется вода, другие полагали воздух, третьи — землю. Гераклит не был исключением. Он считал, что первоосновой всего может быть только огонь: «Этот космос, один и тот же для всех, не создал никто из богов, никто из людей, но он всегда был, есть и будет вечно живой огонь, мерно возгорающийся, мерно уга­сающий». 1 Огонь, видоизменяясь, переходит в разные формы. Сгущаясь, он переходит во влагу, в более плотном виде пере­ходит в воду. Вода же, уплотняясь, становится землей, кото­рая, в свою очередь, рассыпаясь, может превратиться в воду, а из воды выделяется пар. Так, по Гераклиту, происходит посто­янный круговорот природы — вниз, вверх. Огонь выступает как разумная живая сила, которая «судит» и «правит» миром. Или, как еще говорит Гераклит, «всем правит молния». Когда огня недостаточно, тогда появляется мир, при избытке огня все сгорает в мировом пожаре.

Гераклит понимает огонь как «источник жизни, ее горение и вместе с тем образ жизни. Сама жизнь — сама активность и динамика. Жизнь есть горение, а следовательно, и угасание». 2 Когда огонь разгорается, он совершает «путь вверх», при уга­сании — «путь вниз», то есть активность огня вызывает рожде­ние и расцвет в различных процессах и явлениях, а угасание -их конец и переход в новые формы. Мир рождается и умирает.

Если под миром понимать отдельные планеты в космосе, то в таком случае Гераклит гениально увидел процессы развития в космосе — одни планеты появляются, развиваются, затем распа­даются, чтобы своим распадом дать жизнь другим космиче­ским планетам и телам. Гераклит считал, что мир от рождения до гибели проходит период в 10800 лет. Вначале устанавлива­ется зима, или катаклизм, или потоп, а в конце наступает «экпироза», или мировой пожар.

Солнце, новое ежедневно, «правит космосом согласно ес­тественному порядку». Оно имеет, по Гераклиту, чашеобраз­ную форму, является «умным воспламенением из моря». Когда поворачивается Солнце, то происходит затмение; при скопле­нии ветров и вспучивании облаков появляется гром, а при

1 Фрагменты ранних греческих философов, ч. 3, М., 1989, с. 217.

2 История античной диалектики, М.: Мысль, 1972, с. 87.

вспышках испаряемых веществ — молния. Когда вспыхивают и угасают облака, люди наблюдают зарницы. Конечно, эти взгляды Гераклита на природу еще наивны, однако и в них виден внимательный наблюдатель, исследователь. Солнце в его философии — это судья, распределитель, регулятор смены времен года. И хотя Солнце по Гераклиту «шириной всего лишь в ступню человеческую», роль его в жизни космоса ог­ромна, оно выполняет роль помощника Логоса.

«Борьба — отец всего и всему царь»

Гармония мира складывается из противоположностей, между которыми про­исходит борьба.

Как в музыкальной гармонии происходит смешение голо­сов, звуков, так и в природе единое состоит из противоположно­стей — целое связано с нецелым, сходящееся с расходящимся, согласие с разногласием, добро со злом. Борьба противополож­ностей абсолютна. Согласно Гераклиту, все происходит через борьбу, она всеобща.

Гераклит первым из античных философов придает стихий­ной диалектике рациональный характер. Общеизвестно его высказывание «все течет», хотя во фрагментах рукописей и не было обнаружено. Тем не менее вся логика гераклитовских рассуждений пронизана этой идеей. Гераклит, по словам Аэция, «приписал движение всем вещам». После Гераклита философы уже не могли рассматривать Вселенную как покоя­щуюся, как неподвижную. «Нельзя в одну и ту же реку войти дважды», — считал Гераклит. «Мы только входим в реку, а вода уже утекла. Так и у человека. Мы те и уже не те. Мы есть и нас нет». 1 Человек постоянно боится смерти, а зачем — ведь он умирает каждое мгновение. Состояние тела постоянно меняет­ся. Из семени появляется зародыш, и вот зародыш стал мла­денцем, из младенца появляется ребенок, ребенок становится сначала подростком, потом юношей, затем превращается в зрелого мужчину; зрелый мужчина становится стариком: «вчерашний умер в сегодняшнего, а сегодняшний умирает в завтрашнего. Никто не остается [тем, кем был]» 2 , говорит Ге­раклит. Источником движения, изменения является борьба. «Все происходит через распрю» — постоянно подчеркивает философ. Он удивляется, почему Гомер призывал к прекращению враж­ды между людьми. Ведь это так противоестественно. Борьба —

1 Фрагменты ранних греческих философов. М., Наука, 1989, с. 211.

2 Фрагменты ранних греческих философов, ч. 3, с. 212.

логос бытия. Человек постоянно борется за свое существование, чего-то хочет, к чему-то стремится, преодолевает препятствия. Представим себе, что человеку все дается легко, нигде он не встречает препятствий. Тогда все замирает, жизни нет. Поэтому людям лучше не станет, если все их желания исполнятся. Челове­ку важен процесс, а не результат. Согласно этой логике, где име­ется борьба, преодоление трудностей — там жизнь.

Интересны представления Гераклита о человеке и его душе. Человеческая душа — «искорка», «звездочка», часть мировой Души, она есть не что иное, как испарение. Окружающий мир, природу древний философ наделяет разумом и сознани­ем. Человек втягивает в себя посредством дыхания Божест­венный Логос и становится разумным. Когда человек засыпа­ет, он теряет разум, а, просыпаясь, становится «снова в уме». Чем ближе человек к Логосу, тем умнее. Когда человек умира­ет, душа остается жить. Она соединяется с Божественным Ра­зумом — Логосом.

Если сердце мира — Солнце, то для человека таковым явля­ется душа. Солнце дает жизненное тепло всему живому. Душа, как паук, плетет паутину, давая жизнь каждой частичке тела, бросаясь на помощь, как только в какой-то части этой паути­ны случаются повреждения. Душа испытывает боль, когда рвется ниточка, она стремится туда, где больно. Душа через органы чувств, как из окошек, связывается с миром. Смерть, по Гераклиту, подобна сну. Разница в том, что обычно чело­век «умирает» только на ночь, а утром просыпается, «вспыхивает» вновь, а при конце жизни он умирает надолго, чтобы вспыхнуть затем в другой форме. «Человек — свет в но­чи: вспыхивает утром, угаснув вечером. Он вспыхивает к жиз­ни [букв. «живым»], умерев, словно как вспыхивает к бодрст­вованию, уснув». 1

У древних греков бытовало убеждение, что после смерти чело­века его душа некоторое время странствует между Землей и Лу­ной. Добродетельные души отдыхают в лугах Аида, очищаются от скверны, а души неправедные и развратные должны понести на­казание. Потом праведные души, которые подзарядились от око­лолунного эфира, взлетают вверх подобно лучу и становятся бес­смертными. Обычный человек, по Гераклиту, вряд ли может рассчитывать на бессмертие, а мудрец становится бессмертным, хотя тела всех умерших погибают безвозвратно.

1 Фрагменты ранних греческих философов, с. 216.

Целью жизни человека, как считал Гераклит, является пре­одоление страданий, что приносит ему удовлетворенность, которая в свою очередь проявляется в счастье.

Источник

Этот космос, один и тот же для всего существующего, не создал никакой бог и никакой человек, но всегда он был, есть и будет вечно живым огнем, мерами загорающимся и мерами потухающим.

— Гераклит Эфесский, 29 цитат

ПОХОЖИЕ ЦИТАТЫ

ПОХОЖИЕ ЦИТАТЫ

Ум всегда был, есть и будет в моде!
Так, на заметку всем модникам и модницам.

Человек создан для действия. Не действовать и не существовать для человека — одно и то же.

Все ценное и прекрасное на земле создал умный, талантливый, трудолюбивый человек. Никогда еще в истории человеческой ни один паразит не сделал ничего стоящего.

Не стоит сердиться на плохих людей. Знаешь, для чего их создал Бог?
Чтоб мы смотрели на них и старались быть совсем другими.

Человек, в которого влюбляешься, и человек, которого любишь — это не один и тот же человек. Любовь — это не конец, это процесс, когда один человек пытается узнать другого.

Люди часто ищут то, что никогда не теряли и в чем нет никакой жизненной необходимости.

Когда человек не знает, к какой пристани он держит путь, для него ни один ветер не будет попутным.

Бог полюбил птиц и создал деревья. Человек полюбил птиц и создал клетки.

Политик — это тот, кто обещает построить мост там, где нет никакой реки.

Не принимай никакой негатив. Пока ты его не примешь, он принадлежит тому, кто его принес.

Источник